20 травня: День пам’яті жертв політичних репресій                                                                                         Цю дату, приурочену темному та кривавому періоду української історії — відзначають кожної третьої неділі травня, вшановуючи пам’ять жертв політичних репресій. Цього разу вона припадає на 20 травня.

Традиційно, у цей день відбуваються офіційні заходи покладання квітів до пам’ятників репресованих видатних діячів. А їх за період правління радянської влади було чимало.

Відомі українці, котрі стали жертвами політичних репресій

Сьогодні — їх твори вивчають у школах по всій Україні. Викладачі говорять про те, який важливий вклад у розвиток української літератури зробили ці письменники. Та хіба нам в дитинстві, розповідаючи їх біографію, казали — чим саме закінчилось їх життя? Когось стратили, чиюсь творчість заборонили публікувати, а хтось завершив життя самогубством, не витримавши постійних переслідувань з боку радянської влади. Важливо згадувати про цих талановитих українців і про справжню історію:

Курбас Лесь, режисер, актор та основоположник українського національного модерного театру. Був репресований 1933 року і розстріляний разом з 1111 представниками художньої і духовної еліти «на відзнаку 20-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції» в урочищі Сандормох.

Хвильовий Микола не витримавши постійного переслідування та цькування, того, що країна страждає від голодомору, а його товаришів постійно заарештовують і відправляють до концтаборів, розуміючи, що скоро він стане наступним — покінчив життя самогубством.

Плужник Євген – заарештований у 1934, помер у таборі через два роки.

Підмогильний Валер’ян – засуджений у 1935 році до 10 років ув’язнення, а через два роки був розстріляний.

Гуморист Остап Вишня – 1933-му був звинувачений у контрреволюційній діяльності й тероризмі та запроторений до таборів ГУЛАГу.

Микола Куліш – у 1934 році його заарештували та звинуватили у терористичній діяльності. Із рядом інших українських діячів культури був засуджений до 10 років ув’язнення в Соловецьких таборах, де з самого початку утримувався в суворій ізоляції, але все рівно продовжував писати. У 1937 році розстріляний в урочищі Сандармох, разом із Підмогильним, Епіком, Мазуренком та іншими українцями, яких у той день було страчено у складі 1111 осіб. У 1956 році його було реабілітовано за відсутністю складу злочину. І скільки ще було таких, реабілітованих за відсутністю складу злочину – через декілька років після страти?

А скільки ще було тих, чию творчість заборонили публікувати! Це не лише доказ того, яких жорстоких політичних репресій зазнав український народ від радянської влади, це і доказ того, яку силу має слово талановитих митців, якщо з ними боролись такими нищівними методами. День вшанування жертв політичних репресій — це не гучна подія, не дата яку всі знають змалечку, як День Незалежності. Ця дата дуже тиха та особиста й існує для того, аби нагадувати усім нам, про те, як важливо не допустити повтору минулого.