20 травня:
День пам’яті жертв політичних репресій Цю дату, приурочену
темному та кривавому періоду української історії — відзначають кожної третьої
неділі травня, вшановуючи пам’ять жертв політичних репресій. Цього разу вона
припадає на 20 травня.
Традиційно, у цей день
відбуваються офіційні заходи покладання квітів до пам’ятників репресованих
видатних діячів. А їх за період правління радянської влади було чимало.
Відомі українці, котрі стали жертвами політичних репресій
Сьогодні — їх твори вивчають у школах
по всій Україні. Викладачі говорять про те, який важливий вклад у розвиток
української літератури зробили ці письменники. Та хіба нам в дитинстві,
розповідаючи їх біографію, казали — чим саме закінчилось їх життя? Когось
стратили, чиюсь творчість заборонили публікувати, а хтось завершив життя
самогубством, не витримавши постійних переслідувань з боку радянської влади.
Важливо згадувати про цих талановитих українців і про справжню історію:
Курбас
Лесь, режисер,
актор та основоположник українського національного модерного театру. Був
репресований 1933 року і розстріляний разом з 1111 представниками художньої і
духовної еліти «на відзнаку 20-річчя Великої Жовтневої соціалістичної
революції» в урочищі Сандормох.
Хвильовий
Микола не
витримавши постійного переслідування та цькування, того, що країна страждає від
голодомору, а його товаришів постійно заарештовують і відправляють до
концтаборів, розуміючи, що скоро він стане наступним — покінчив життя
самогубством.
Плужник
Євген –
заарештований у 1934, помер у таборі через два роки.
Підмогильний
Валер’ян –
засуджений у 1935 році до 10 років ув’язнення, а через два роки був
розстріляний.
Гуморист
Остап Вишня –
1933-му був звинувачений у контрреволюційній діяльності й тероризмі та
запроторений до таборів ГУЛАГу.
Микола
Куліш – у
1934 році його заарештували та звинуватили у терористичній діяльності. Із рядом
інших українських діячів культури був засуджений до 10 років ув’язнення в
Соловецьких таборах, де з самого початку утримувався в суворій ізоляції, але
все рівно продовжував писати. У 1937 році розстріляний в урочищі Сандармох,
разом із Підмогильним, Епіком, Мазуренком та іншими українцями, яких у той день
було страчено у складі 1111 осіб. У 1956 році його було реабілітовано за
відсутністю складу злочину. І скільки ще було таких, реабілітованих за відсутністю
складу злочину – через декілька років після страти?
А скільки ще було тих, чию творчість
заборонили публікувати! Це не лише доказ того, яких жорстоких політичних
репресій зазнав український народ від радянської влади, це і доказ того, яку
силу має слово талановитих митців, якщо з ними боролись такими нищівними
методами. День вшанування жертв політичних репресій — це
не гучна подія, не дата яку всі знають змалечку, як День Незалежності. Ця дата
дуже тиха та особиста й існує для того, аби нагадувати усім нам, про те, як
важливо не допустити повтору минулого.